«Розпочинаючи історію життя мого героя, Олексія Федоровича Карамазова, я знаходжуся в певній розгубленості. Тобто: хоча я називаю Олексія Федоровича своїм героєм, я сам знаю, що він аж ніяк не велика людина; тому я передбачаю неминучі питання такого роду: що такого примітного у вашому Олексії Федоровичу, що ви обрали його своїм героєм? Що він зробив визначного? Кому і чим він відомий? Чому я, читач, повинен витрачати час на вивчення фактів його життя?

Останнє питання — найфатальніше, бо я можу відповісти лише: «Можливо, ви самі переконаєтеся з роману». Але припустимо, що вони прочитають роман і не побачать і не погодяться зі мною щодо значення мого Олексія Федоровича? Я кажу це, бо, на жаль, передбачаю це. Для мене він чудовий, але я дуже сумніваюся, що мені вдасться довести це читачеві. Справа в тому, що він, можливо, людина дії, але невизначена та невизначена. Однак було б дивно вимагати ясності від людей у такі часи, як наш. Одне, однак, цілком певне: він дивна людина, навіть трохи дивакувата. Але дивакуватость і дивакуватость більше шкодять, ніж користі, привертаючи увагу, особливо коли всі прагнуть звести окремі речі докупи та знайти хоча б якийсь загальний сенс серед загальної плутанини. Дивакуватий, зрештою, у більшості випадків є окремим явищем та ізоляцією. Хіба не так?

Але якщо ви не погодитесь з цим останнім твердженням і відповісте: «Не так» або «Не завжди так», тоді, можливо, я підбадьорюся щодо значення мого героя, Олексія Федоровича. Бо дивакуватий «не завжди» є ізольованим окремим явищем, але й, на навпаки, іноді трапляється, що він справді носить у собі саму суть цілого, тоді як решта людей його часу — захоплені на мить якимось швидкоплинним вітром — якимось чином відірвались від нього».

.